Після закінчення в Рівному 2-го етапу юніорського чемпіонату, поки новоспечений чемпіон України в класі мотоциклів з об’ємом двигуна 125 см3 Михайло Кривун приймав поздоровлення, роздавав автографи та фотографувався на пам’ять зі своїми шанувальниками, “Спортивний Ярмарок” вирішив поспілкуватися з його батьком Віктором. - Пане Вікторе, вітаємо Вас та Вашу родину з чемпіоном України. Що, наразі, відчуваєте? Як будете поздоровляти сина? - Дякую. Звичайно дуже радий за Михайла, сьогодні він хоча і хвилювався, але перед гонкою зміг зібратися і видав результат, на який я в глибині душі сподівався. Щодо поздоровлень, то нічого особливого не буде. Одразу попереджаю вас, журналістів, що непотрібно штучно роздувати значимість цього титулу. Він став чемпіоном в умовах, коли серйозний конкурент в нього був на протязі сезону тільки один – це Володимир Тейгал з Червонограду. Тому вже на ранок потрібно забути про цю перемогу і готуватися до наступних стартів. (До речі, вже на наступний день після свого тріумфу Михайло Кривун разом зі своїм батьком в супроводі Володимира Трофимова вперше в цьому році тренувався на рівненському мототреці на “дорослому” 500-кубовому мотоциклі, і виглядав доволі пристойно –Прим “СЯ”). - Парадоксально, але факт: Михайло Кривун, корінний рів нянин, увесь сезон провів поза межами рідного міста, не тренувався на нашому мототреці, і ось такий феноменальний перший офіційний виступ в Рівному. Як Ви це прокоментуєте? - А що тут коментувати? Це дійсно так. На протязі усього сезону нам забороняли тренуватися в Рівному. Іноді зі сторони це виглядало доволі кумедно, коли ми приїжджали на трек, а перед, буквально, нашими носами зачиняли браму. Ми їхали на інший вхід, а туди вже також бігли новітні керманичі рівненського спідвею і навипередки один перед одним намагалися почепити замок. Ось сьогодні подивився хто нагороджував мого сина і аж смішно стало. Це ж ті люди, які казали нам, що нас ніколи не пустять на трек, не дадуть тут тренуватися. А сьогодні вони тиснуть моєму синові руку та бажають успіхів. - Наша газета намагалися з самого початку відслідковувати ситуацію, ми знаємо, що ви їздили тренуватися до Червонограду... - Іншого виходу в мене просто не було. Син хотів займатися спідвеєм. Що я мав йому пояснювати? Потрібно було шукати інший трек. Слава Богу, що в нас, майже, під боком є Червоноград, а там є такі меценати та палкі прихильники спідвею, як Геннадій Геннадійович Бугаєнко, якому, користуючись нагодою, я хочу подякувати за цей сезон. Там нас з першого візиту дуже привітно зустріли, ніяких проблем з допуском на доріжку не було. Коли я запропонував гроші за те, що мій син буде тренуватися разом з місцевими гонщиками, то на мене навіть образилися. Мовляв, що ти собі думаєш, що ми хочемо на тобі і твоєму синові заробити? Тренуйся скільки потрібно. І, починаючи з весни, декілька разів на тиждень ми грузили мотоцикли до мого буса, іноді відпрошували Мішу з уроків і їхали за 200 кілометрів тренуватися. Бувало таке, що приїжджаємо і в Червонограді дощ, повертаємось додому, наступного дня о 5 ранку підйом і знову в дорогу. На днях я підрахував, що за цей період ми наїздили десь близько 20 тисяч кілометрів в Червоноград і назад до Рівного. Ось такий в нас вийшов шлях до цієї перемоги, до цього чемпіонського титулу. - А що ж сталося в Рівному? Чому для Кривуна доступ на трек був заборонений? - Як мені пояснили, уся проблема в тому, що мій син не є членом спідвейного клубу “Святослав”, який на цілий сезон узяв в оренду рівненський мототрек. Сказали, що напиши заяву, нехай син вступить до нашого клубу і тебе будемо пускати на трек. Але ж це абсурд. Трек – це ж не приватна споруда. Це, по-перше. По-друге, цей СК “Святослав” не тренується на ньому цілодобово, іноді декілька тижнів трек “простоював”. По-третє, я повністю забезпечував свого сина: і технікою, і запчастинами, і паливом, і екіпіруванням. Його техніку до змагань готували такі знані в нашому місті механіки, як Ліонов Юрій, Скляр Олег, Кольцов Юрій, яким я дуже вдячний за допомогу. Свій величезний досвід йому передавали Володимир Трофимов та Ігор Звєрєв. Я готовий був платити за оренду доріжки. А що йому міг запропонувати СК “Святослав??? І, нарешті, останнє: “А якщо завтра на трек прийде якісь новий клуб, скажімо той, за який виступає мій син, виходить усім іншим гонщикам потрібно буде писати заяви в новий клуб, щоб їх пустили на трек? Абсурд! Нехай усі тренуються, аби лише з цього був якісь толк. Тому, що в нас вже зараз відбувається повна маячня: червоноградці влаштовують спеціальні турніри для рівненських (!) юнаків, які їздять на 125-ках, а в рідному місті їх ігнорують. Ось, приміром, сьогоднішній дебютант змагань Павло Кондратюк, взагалі, тренується десь в полі біля свого дому. Так гонщиком ніколи не станеш - А Ви вже собі намітили шлях, який має зробити Михайла Кривуна в недалекому майбутньому “зіркою” українського спідвею. - Потрібно працювати, потрібно вкладати серйозні гроші в дитину, починаючи з самого юного віку, інакше нічого не буде. Радянський Союз вже давно закінчився, ніхто тобі не принесе і не поставить у дворі мотоцикл. Не хочу хвалитися, лише констатую факти. Спочатку цього року мі син змінив вже четвертий мотоцикл. Зимою я йому купив кросовий мотоцикл, а починаючи з весни оновлював його технічний парк ще тричі. Останній з його мотоциклів придбаний в чемпіона Польщі в класі 80 см3 Матеуша Ковальчика, вірніше в його батька. Наразі, цей здібний польський юнак вже підписав контракт з клубом польської Екстраліги “Влукніяж” (Ченстохова), а також є кандидатом до лав юніорської збірної Польщі. Вважаю, що для того, щоб хлопець, який хоче займатися спідвеєм, прогресував з року в рік, в нього потрібно щосезону вкладати не менше 20 тисяч доларів. Тоді можна вести мову про якісь результат, про якісь прогрес. Світова тенденція в розвитку цього виду спорту показує, що серйозний результат досягається через серйозні гроші, починаючи від чемпіонату світу серед дорослих і закінчуючи “пацанячими розборками” в класі 80 см3 - Банальне запитання, від якого, втім, нікуди не дітися: “Які плани на майбутнє?” - Михайлові лише 13 років, ще два сезони він може виступати в класі 125 см3. Будемо намагатися не зациклюватися лише на змаганнях в нашій країні. Хочемо в наступному сезоні поїхати до Польщі, подивитися, що собою являє міні-спідвей, спробувати себе на їх треках. Можливо вдасться заявитися в особистий чемпіонат Росії в цьому класі мотоциклів. Чим серйознішими будуть його конкуренти, тим корисніше буде для нього, для його розвитку. - А тоді в продовження цієї теми. А яким Вам бачиться майбутнє рівненського, українського спідвею? - Дуже болюче запитання, адже настав, на мій погляд, час ледь бити не на сполох. Ще років зо три, і в нас зовсім в Рівному може не залишитися юніорів, а без них про яке майбутнє можна говорити? Скільки ще наші ветерани будуть “тягнути воза”? Де достойна зміна? В Рівному я такої не бачу. Мені імпонує той шлях, яким цю проблему вирішують в Червонограді. Там кожного молодого гонщика, фактично, під повну опіку взяв якісь потужний місцевий бізнесмен і не один. Назву лише найвідоміші прізвища червоноградських спідвейних меценатів: Андрій Порицький, Геннадій Бугаєнко, Володимир Юрійчак. Це саме вони „стоять” за Карповим, Пятничко, Кобрином, Тейгалом. Дуже хотілося, щоб в Рівному відбулося щось подібне. Я знаю, що багато відомих рівненських бізнесменів дуже люблять ходити на спідвей, не пропускають за сезон жодної гонки. Шановні, беріть приклад з Червонограду. Візьміть під опіку здібних хлопчаків, які мають бажання та хист до спідвею, забезпечте їх усім необхідним і, тим самим, ви, без перебільшення, врятуєте рівненський спідвей. Звичайно, в сьогоднішніх умовах, коли діють закони ринку, ми без проблем можемо зробити команду, і дуже пристойну команду, яка буде базуватися на легіонерах, але мені більш імпонує інший шлях. Я хочу, щоб славетні традиції рівненського спідвею продовжували самі місцеві хлопці. - Можливо до ваших слів дослухаються ті, кому вони були адресовані. Успіхів Вам і Вашому синові! Скоріше вирішуйте проблеми з треком і повертайтеся до рідного міста - Дякую Вам за побажання, але не все залежить в цьому питання від мене. Сподіваюся, що ситуація вирішиться на нашу користь, в решті-решт переможе здоровий глузд, а не банальне жлобство ...
