- П.Пьотр, навесні 2005 року Ви зробили першу спробу познайомитися з рівненським спідвеєм зсередини, тоді «Спідвей-Клуб Трофимов» запросив Вас як легіонера на гонку з грандом російського клубного спідвею клубом «Лукойл» (Октябрський). Спроба, з відомих причин, була невдалою. На початку сезону 2006 року Ви стали повноправним гонщиком рівненської команди і відкатали сезон від і до, ставши справжнім лідером колективу. «Чи буде продовження «рівненського періоду» у Вашій кар’єрі?» – це головне питання, яке хвилює рівненських вболівальників.
- Мені б дуже хотілося підкреслити, що я дуже вражений обстановкою навколо всієї команди і мене особисто, яку в цьому році створили рівненські вболівальники. Відмінні відносини були також між нами, гонщиками клуб «Рівне-Україна». Не буду приховувати, що я був би дуже радий їздити для рівненських фанатів і з цими ж колегами по команді також в наступному році. Не все в нас вийшло ідеально, дещо варто було б поліпшити. Наприклад, я не до кінця задоволений тим, що не виходила в нас їзда парами. Маю на увазі те, що гонщики команди за 2006 рік добре познайомилися один з одним, притерлися один до одного, а тому в наступному сезоні ми б змогли вдосконалити наші навички, пов’язані з командною їздою. Я всією душею полюбив рівненських вболівальників і місто Рівне, але ви мене зрозумійте: спідвей - це моя професія, я через цей вид спорту заробляю гроші на утримання моєї родини. А ось як раз в фінансовому плані є проблеми, оскільки я до цих пір не одержав від клубу всього винагородження, яке я мав отримати згідно підписаного на початку сезону контракту. Як тільки клуб розрахується зі мною, я готовий розмовляти про новий контракт в Рівному на 2007 рік.

- Керівництво рівненської команди, наскільки нам відомо, визнає цей борг і, навіть, озвучило суму заборгованості клубу перед Вами. За їхніми словами – це сім тисяч євро. Це дійсно так? Якщо не секрет, яка історія цього боргу, коли клуб почав затримувати Вам виплати, передбачені в контракті?
- Ні з чим, в тому числі і з фінансами, не було проблем, поки тренером команди був Віктор Кузнєцов. Після того, як він пішов із клубу, почалися затримки з виплатою грошей. Я не хочу цим сказати, що фінансові проблеми клуба пов‘язані тільки з Віктором Гайдимом, який замінив тренера Кузнєцова на посаді наставника команди. Просто труднощі, про які я говорю, збіглися у часі із зміною тренерів. Можливо, з паном Кузнєцовим зв’язані були спонсори команди, які перестали фінансувати команду разом із завершенням його роботи в Рівному.

- Чи бачите Ви зараз якісь шляхи погашення цього боргу перед Вами з боку рівненського клубу? Що говорить керівництво команди «Рівне-Україна»? З ким Ви взагалі спілкуєтеся з Рівного по вирішенню цього питання? У нас в місті ходять чутки, що Ви збираєтеся подавати в суд на рівненську команду?
- З питань заборгованості клубу переді мною я міг розмовляти або з тренером Гайдимом, або з начальником команди Володимиром Полкачовим. Коли я приїздив до Рівного, якось так виходило, що мені ніколи не виходило зустрітися з президентом клубу. Не принесли позитивного результату також спроби зв’язатися з ним по телефону і в Рівному, і з Польщі. Я вирішив почекати до кінця листопаду. Якщо борг не буде погашений, я маю намір написати листа в Головну спідвейну комісію Польщі (GKSZ) і Польський мотосоюз (PZM) і проінформувати їх про існуючий стан справ. Сподіваюся, що керівництво польського спідвею зможе допомогти мені у вирішенні цього питання на рівні своїх контактів з Федерацією мотоспорту України і, безпосередньо, рівненським клубом.

- Наскільки нам відомо, ситуація коли гонщикам клуб винен гроші по закінченню сезону, досить типова для польського спідвею. Такі ситуації в Польщі виникають доволі часто. Чим Ваша ситуація відрізняється або, навпаки, не відрізняється від схожих проблем в польських клубах? Вам протягом Вашої кар’єри вже доводилося стикатися з таким відношенням до Вас з боку керівників клубів (польських або якихось інших країн)?
- В цьому плані мені дотепер щастило, тому що за всю мою кар’єру я зв’язувався з надійними функціонерами і надійними клубами. Деякі польські клуби, за які я їздив, не були багатими, але усі вони в кінцевому випадку розраховувалися зі мною чесно. Скарг не доводилося писати.

- Протягом усього сезону Ви не втомлювалися повторювати у всіх своїх інтерв’ю, що в Рівному Вас усе влаштовує, що тут гарний колектив, який досить амбіційний, ставить перед собою високі цілі і в стані їх цілком вирішити. Ваша думка наприкінці сезону не змінилася?
- Я повторюся: усе в команді і в клубі було бездоганно, поки в ньому працював Віктор Кузнєцов.

- Ваш колега і товариш Рафал Осумек, якого Ви порадили керівництву рівненського клубу у своєму інтерв’ю польському Інтернет-порталу «SportoweFakty» висловив кардинально протилежну Вашій точку зору на атмосферу всередині команди «Рівне-Україна». Зокрема, він сказав, що в Рівному він не бачить колективу однодумців, що в команді, складається таке враження, кожний їздить сам за себе, працює тільки на свій результат, забуваючи, найчастіше про свого напарника? Ви згодні з ним?
- Виявляється, мені допоміг візит до Рівного в 2005 році. Хоча я тоді і не виступив за команду Володимира Трофимова, але познайомився особисто з багатьма людьми, пов’язаними з рівненським спідвеєм. І відразу я закохався в рівненську публіку на стадіоні. Так що цього року я приїжджав в Рівне як до своїх кращих друзів. Я знав лідера команди Ігоря Марко. Я відчував, що глядачі на стадіоні теж сприймають мене дуже позитивно. Становище Рафала Осумека було інше. Для нього усе було незнайоме. І в тій обстановці, яка склалася в клубі, він не встиг вжитися в місцеві умови.

- Також Осумек говорив, що більше всього йому подобалося їздити в парі з Вами, тому що Ви по ходу заїзду не заважали один одному, а намагалися допомагати. А з ким у парі подобалося їздити Вам?
- Їздити в парі не так просто. Обидва гонщики з пари повинні бути більш менш рівного класу, щоб не дозволити суперникам розділити пару, до чого, природно, прикладають усі зусилля. Якщо партнер з пари занадто слабкий, неможливо його чекати і якось допомагати. Нерідко бувало на треці, що мені не вдавалося допомагати Рафалу Осумеку. Іноді, у свою чергу, Ігор Марко не міг допомагати мені. У таких випадках кращому гонщику з пари не залишається нічого іншого, як тільки мчатися вперед, щоб врятувати для команди хоча б три очки в заїзді. Взагалі, треба сказати, що командна їзда у нашої рівненської команди не виходила. На мій погляд, у нас занадто мало було тренувань перед гонками в лізі, на яких, як правило, гонщики «з’єднуються» у парі, вчаться розуміти один одного на треці. Так, таких тренувань у нас не вистачало...

- У чому, на Ваш погляд, причина того, що Ваші співвітчизники Осумек і Пахолак так і не зуміли прижитися в рівненському клубі?
- Можна сказати, що вони не встигли цього зробити. Після декількох гонок їх перестали запрошувати на матчі. В такій ситуації неможливо відчути себе повноцінним членом команди.

- Протягом сезону, виступаючи в двох лігах, Ви мали можливість порівнювати обидві ліги за багатьма показниками. Зокрема, хотілося почути Вашу думку стосовно того, яка ліга більш травмонебезпечна для гонщиків, «брудна». Головний тренер команди «Рівне-Україна» Віктор Гайдим стверджує, що російська. З Ваших інтерв’ю складається, враження, що польська, адже дуже часто саме на Вас гонщики команд-суперниць влаштовували справжнє «полювання» під час гонки, особливо в останніх вирішальних заїздах? Це так?
- Якщо чесно, я не відчував особливої різниці по питаннях безпеки в обох лігах. Правда, мої польські колеги у вирішальних заїздах не завжди боролися зі мною коректно, але з іншого боку, в нашого клубу в російській лізі не було таких гонок, в яких останній заїзд вирішував би результат гонки. Якби так сталося, можливо, що тоді і небезпечних моментів на треці було б не менше, ніж в рамках польської ліги. Варто, також відзначити, що в мене немає особливого досвіду по гонках в Росії, адже крім матчів у Рівному мене тільки один раз запросили на виїзну зустріч до Владивостоку.

- Місце рівненської команди в ієрархії польського спідвею ми вже знаємо, а на що, на Ваш погляд, могли претендувати в польському спідвеї лідери російського ліги «Мега-Лада» і «Лукойл», і, навпаки, лідери другої польської ліги Гданськ і Познань у російській лізі?
- Найбільше вразили мене „Мега-Лада” (Тольятті) і „Лукойл” (Октябрський). Вважаю, що обидві команди без проблем могли б бути серед чотирьох кращих команд польської першої ліги. А, якщо слідувати рішенням польського регламенту на 2007 рік, який знімає усі обмеження на легіонерів, в тому числі, на гонщиків Гран-прі, і ,скажімо, „Мега-Лада” запросили б у свій склад саме таких легіонерів, то, без усякого сумніву, вони могли б боротися за вихід у Екстралігу. Що стосується порівняння сили польських клубів другої ліги з командами, які брали участь у російській лізі, то, на мій погляд, Ґданськ міг би боротися за бронзові нагороди цього чемпіонату. Познань я би поставив одразу за командою «Восток” (Владивосток).

- Хто з російських або польських гонщиків, з ким Вам довелося цього року позмагатися на доріжці, справив на Вас найбільше враження? Можливо, є такі, котрі, навпаки, вразили Вас своєю «брудною» їздою?
- Ніхто не вразив мене, як з позитивного, так і з негативного боку. Усі, з ким мені доводилося раніш їздити на треці, або про спортивні якості яких я знав раніше, виступили на своєму рівні.

- В принципі, ми розуміємо, що не справа гонщика, оцінювати суддівство, але, все ж таки, можете порівняти рівень суддівства в Росії і в Польщі. Де він вище? Хто і чому має вчитися?
- На це питання можу відповісти однозначно - польські судді краще! Російські судді, як правило, не звертають, наприклад, уваги на те, щоб старт був рівним для всіх учасників заїзду, за чим їх польські колеги стежать дуже ретельно. Крім того, у російській лізі допускаються ситуації, коли гонщики небезпечно „підрізають” суперників. Контактна їзда в спідвеї, звичайно, має бути але має існувати певна межа. В російській лізі ця межа, як на мене, доволі умовна. І не в останню чергу через незрозумілу іноді лояльність російських суддів.

- Ви були безпосереднім учасником однієї із найбільш скандальних гонок російської ліги-2006 «Восток»-«Рівне-Україна» у Владивостоці, коли Рівне прилетіло тільки в складі п’яти гонщиків, гості їм дали двох своїх гонщиків, а в протоколі суддя записав прізвища українців, які не приїхали. Сама гонка вийшли досить видовищною, в першу чергу завдяки Вам і Ігорю Марку, але, як Ви вважаєте, такі «підстави» йдуть на благо розвитку спідвею чи навпаки?
- Команда полетіла у Владивосток в складі п’яти чоловік. В контракті Володимира Колодія з клубом було записано, що він буде їздити тільки в Рівному. Віктор Гайдим був травмований. Керівництво рівненського клубу завірило, що для поповнення складу на цю гонку візьме в оренду двох владивостокців. Чесно кажучи, я не цікавився деталями договору між керівництвом „Рівне-України” і „Востоку”. Після повернення додому з Владивостоку я, дізнався що ця “оренда” гонщиків з іншої команди на гонку була не зовсім, скажімо так, законною, але я, чесно кажучи, не повірив спочатку в це, це не вкладалося в мене в голові, адже зі свого польського досвіду можу відверто сказати, що в нас навіть ніхто подумати б не міг, щоб зважитися на такий крок: щоб один гонщик їздив реально в гонці, а в протокол вписували прізвище іншого.
Сама гонка, я з вами погоджуюся, вийшла дуже видовищною. Я особисто не був собою задоволений. Я перший раз був у Владивостоці, не було зі мною механіка, який допоміг би мені настроїти техніку на владивостоцький трек. Сама команда „Восток” виявилася дуже сильною. За них їздили два поляки: Пушаковські і Миколайчак, які намагалися довести на треці, що вони кращі за мене. Можливо мені важко було звикнути до великої різниці в часі між Владивостоком і Варшавою. В чотирьох заїздах я їхав першим, і щоразу суперники мене обганяли. Чомусь сил у мене на весь заїзд не вистачало.

- Ще одна гонка, яка викликала шквал обурення в середовищі рівненських уболівальників, це домашня зустріч в Рівному з «Салаватом»? Вас, лідера команди, випускають на доріжку тільки 4 (!) рази, хоча за логікою гонки, по тому, як розгорталися події на доріжці, зобов’язані були випустити ще один раз обов’язково і один раз як тактичний резерв. Адже в тій гонці ми програли усього лише 6 пунктів? У чому причина таких от незрозумілих тактичних „ходів” під час гонки? Подейкують, що перед гонкою керівництво клубу гарантувало кожному гонщикові виплату тільки 4 виїздів на доріжку? Це дійсно так? Чи не було бажання виїхати на зло і довести, що команда готова вигравати незважаючи на таку політику керівників клубу?
- По-перше я хочу сказати, що і мови не може бути щоб виїжджати на трек «на зло», як Ви це назвали, або всупереч рішенням керівника команди. Про саму гонку. Мушу зізнатися, що я був дуже засмучений рішенням не випускати мене на трек більше, ніж чотири рази. Про причину такого рішення ніхто мені не говорив. Може дійсно були фінансові проблеми в клубі? В моєму контракті було записано, що якщо в гонці я наберу більше, ніж 11 пунктів, очкові будуть в мене вище. З іншого боку, я готовий був не вимагати виконання цього пункту контракту, якби мені дозволили їхати п’ять або шість заїздів, тому що я виступав у цій гонці досить вдало і реально міг додати команді 5 або 6 пунктів в двох чергових заїздах. А це могло принести нам загальну перемогу. Що ж, таке було рішення керівництва, і я в той момент прийняв його до відома.

- Хотілося поговорити про Вашу техніку. Хто надав Вам техніку на початку сезону? Як по ходу сезону Ви вирішували свої проблеми з мотоциклами? Друга половина сезону, на наш погляд, Вам вдалася менше, саме через те, що Ваша техніка залишала бажати кращого.
- Відповідно до контракту, я одержав від клубу гроші на ходову для двох мотоциклів. Я купував собі кевлар і помпони для мотоциклів. По ходу сезону клуб перестав виплачувати мені гроші. Довелося зі своєї кишені фінансувати ремонти двигунів. За свої кошти я купив також нові двигуни. В другій частині сезону цього виявилося недостатнім для того, щоб підтримувати свій технічний парк на такому рівні, як на початку сезону. Природно, якби не було проблем з виплатами мені зароблених коштів зі сторони клубу, я би міг більше грошей вкладати в підготовку техніки, а це, в свою чергу, сприяло б покращенню моїх результатів на доріжці. У спідвеї фінансовий фактор має величезне значення.

- Дуже часто по ходу гонки «Рівне-Україна» допускала тактичні помилки, які, на наш погляд, істотно впливали на результат. Хто, якщо не секрет, «вів» гонку в рівненському клубі? Ви іноді підказували, що і як краще зробити по ходу гонки, кого випустити, виходячи з Вашого досвіду виступів в польській лізі і знання польського Регламенту?
- Сезон завершився два з зайвим місяця тому і в даний момент мені важко згадати про такі деталі як тактичні моменти під час окремих гонок. Точно можу сказати, що ми могли домогтися кращих результатів в обох лігах, якби в нас було більше тренувань, на яких ми б удосконалювали їзду в парі. Відсутність в другій частині сезону Рафала Осумека і Маріуша Пахолака також послабила силу нашої команди.

- Що Ви можете сказати про рівненську доріжку? Її стан Вас задовольняє? Іноді, зі сторони, здавалося, що навіть наші гонщики не знають як по ній їхати. Приклад: гонка в Рівному з «Мега-Ладою», коли було дуже багато падінь? В Рівному, взагалі, вміють готувати, на Вашу думку, доріжку «під себе», щоб суперник по ній не їхав, а рівняни навпаки?
- Рівненський трек не є легким. На доріжці дуже багато каменів. По ходу сезону дуже важко привести доріжку в задовільній стан. Вважаю, що причиною поганого стану вашого треку є автогонки, які, до мого великого здивування, проводяться на ньому. Такого в Польщі ніколи не буває.
Незважаючи на те, що рівненська доріжка досить довга, в той же час вона технічна. Довгі прямі дозволяють набрати швидкість, але менш досвідчені гонщики мають потім труднощі в подоланні поворотів. Звідси і багато падінь. Якщо мова зайшла про такі нюанси, мені б хотілось порадити вам якнайшвидше вирішити питання з встановленням на треці надувних бортів. Як я сказав, гонщики не в повній мірі використовують усю геометрію вашого треку, не їздять на дуже великих швидкостях. Зверніть увагу, на чому кріпиться паркан з боку трибун - це ж металеві стовпчики, і їх дуже багато по периметру всього треку. Для підвищення безпеки гонщиків варто було б замінити їх на дерев’яні. Але, найголовніше - надувні борти.

- Після півфіналу КЕЧ в Даугавпілсі, деякі гонщики і керівництво рівненського клубу звинуватили місцевий клуб «Спідвей-Центр» в тому, що вони підготували доріжку таким чином, що по ній крім господарів треку ніхто не міг їхати. Це було дійсно так? І чи основна це причина того, що «Рівне-Україна» не змогла поборотися за вихід до фіналу цього турніру?
- Усій нашій команді було дуже соромно за гонку в Латвії. Іноді таке буває, що нічого в тебе не виходить в якісь конкретний день. І треба ж такому статися, що ось такий невезучий день настав одночасно для всіх гонщиків нашого клубу в Даугавпілсі. Погода була поганою, на треці було багато ям. Не зуміли ми підготувати нашу техніку до умов, що склалися. Вважаю, що гонка в Даугавпілсі була найгіршою з усіх, які наша команда від’їздила за весь сезон.

- Чи подобається Вам російська сітка заїздів? Чим вона краще або гірше польської?
- На це питання я можу відповісти прямо: без всякого сумніву сітка заїздів російської ліги набагато цікавіша, ніж польська. Я хотів би закликати польський мотосоюз брати приклад із Росії в цьому плані, тим більше, що... сітка заїздів російської ліги запозичена з польського регламенту минулих років.

- Протягом усього сезону на Ваших очах мужніли рівненські юніори. На Ваш погляд, у Рівному з ними займаються серйозно? Наскільки корисні для них тренування, що проводилися? Вони мають шанси вирости в пристойних гонщиків?
- Не хочу нікого образити, але робота зі спідвейною молоддю в Рівному нерезультативна і незадовільна. В мене не було можливості стежити як рівненські юніори готувалися до сезону, але, коли я побачив юніорів із Рівного на треці, мені здалося, що взимку такої підготовки взагалі не було. Про це свідчить повна відсутність в них сил проїхати чотири кола. Я чув, нікому було дивитися за їх підготовкою до сезону взимку. Та й тренування по ходу сезону, здається (я їх не дивився), не були якісними. Адже тренувати, вчити юніорів не означає лише випускати гонщиків на трек і казати їм «Ручку газу на повну!».

- По ходу сезону команда змінила головного тренера. Які у Вас були відносини з Кузнєцовим, які з Гайдимом. Ясна річ, що вчити чомусь Вас – це абсурд. Але, може, ,порівняєте їх методи роботи?
- На мій погляд, як з тренером Кузнєцовим, так і з тренером Гайдимом я співпрацював дуже вдало. Але при цьому вважаю, що з боку останнього було помилкою поєднувати посаду тренера команди і діючого гонщика. Це ніколи і ні в кого не виходило як слід, оскільки немає часу для ретельної підготовки до чергових заїздів і уважного спостерігання за ходом гонки. Це не могли вийти і в Віктора Гайдима. Коли за гонкою слідкував Віктор Кузнєцов, він міг зосередитися виключно на тактиці проведення тієї чи іншої зустрічі, аналізувати ситуацію під час гонки. В нього, як правило, тактичні заміни були більш вдалі та продумані.

- Можете пролити світло на історію з покришками, що за Вашою рекомендацією були закуплені рівненським клубом, але при цьому не мали сертифіката ПЗМ для використання в польській лізі?
- У мене завжди одні і ті ж самі покришки. Я хочу спростувати ту інформацію, що ті покришки, які не були допущені польськими мотосоюзом для польської ліги, закуповувалися за моєю рекомендацією. Наскільки я володію інформацією вони були куплені в Червонограді. Я до цього міста не маю ніякого відношення. Особисто я вважаю, що ці «відкинуті» покришки дуже гарної якості. Але, оскільки вони не були схвалені польськими мотосоюзом, не могло бути і мови, щоб використовувати їх під час гонки.

- В Рівному вже який рік можна почути розмови про те, що настав час задуматися про проведення етапу Гран-прі. Це взагалі реально, на Ваш погляд, і що для цього треба зробити в першу чергу?
- Я вже трішки торкнувся цієї теми вище. Надувні борти, заміна металевих стовпчиків, на яких кріпиться паркан, на більш безпечні дерев’яні, невелика модернізація трибун, штучне освітлення. Якщо все це буде реалізовано, можна реально клопотати за “Гран-прі України” в Рівному.

- Чим плануєте зайнятися в міжсезоння?
- Через те, що я до цих пір не одержав зароблених в рівненському клубі за контрактом грошей, вперше за декілька років я змушений був у міжсезоння найнятися на роботу. Дякувати Богові, мене прийняв на роботу мій спонсор, фірма АМІТ. Працюю в цій компанії водієм, а скільки сил і часу вимагає ця робота Ви знаєте. Ми з вами домовлялися на це інтерв’ю з другої половини жовтня. Потрібно було більш місяця для того, щоб ми, нарешті, з вами зустрілися, за що я перепрошую.

- Чи читали Ви статтю польського журналіста Яцека Хуго-Бадера: «Спідвей - це їзда». Якщо так, то яке Ваше відношення до неї?
- Статтю я не читав. Чув, що вона цікава, але доволі суперечлива. Але водієві за кермом читати газети протипоказано.

- П. Пьотр, є щось таке, що Ви ще хотіли сказати і про що ми Вас ще не запитали?
- Хочу сказати рівненським вболівальникам, що той теплий прийом, які Ви мене влаштовували на стадіоні, назавжди залишаться в моїй пам’яті і в моїй душі. Дуже чекаю найближчої нашої зустрічі. Я впевнений, що якщо приїду до Вас в складі іншої команди, ми з вами залишимося друзями і ви з розумінням поставитеся до моєму рішення їздити за суперників рівнян.
Наприкінці нашого інтерв’ю дозвольте мені сказати кілька слів про легенду українського спідвею, гонщика і людину, з якою мені пощастило потоваришувати - про Ігоря Марка. Я до цих пір не можу прийти в себе після того, як дізнався про його смерть. Мої успішні результати, яких я досяг в складі рівненської команди - це Його заслуга. Я завжди міг розраховувати на Ігоря. Він стільки навчив мене, передав мені більше досвіду, ніж 10 польських гонщиків разом узятих, якщо їх про це попрохати. Думаю, не тільки для мене Він був зразком. Сильний гонщик, у спортивному і психологічному плані. Сподіваюся, з наступного року в Рівному буде проводитися меморіал Великого Ігоря. Для мене було б великою честю, якби я був запрошений на такий меморіал. Це була б чудова можливість віддати шану Ігорю Марку і зустрітися з рівненськими вболівальниками. Так що, до скорої зустрічі!

«Спортивний Ярмарок» дякує за допомогу в підготовці цього інтерв‘ю п. Янушу Лареку (Варшава)